Всеукраїнський громадський Центр "Волонтер"
Всеукраїнський громадський Центр "Волонтер"
Насильство – неприпустиме порушення прав дитини, що не лише руйнує звичний уклад її життя, а й завдає фізичних та психологічних травм.
Саме тому, якщо фахівець/фахівчиня виявив(-ла) насильство над дитиною чи має підозру щодо його вчинення, першочерговою дією має стати повідомлення правоохоронним органам про це.
Допомога дитині в такому випадку – це, в першу чергу, відповідне реагування дорослих на зупинення насильства, забезпечення для дитини незагрозливого середовища та визнання її свідчень, притягнення кривдника до відповідальності, формування в суспільстві непримиримого ставлення до будь-яких форм і проявів насильства.
Отже повідомлення про факт насильства – це не про фаховість чи межі компетенції, не про принцип конфіденційності і не про перекладання обов’язків на інших дорослих або на дитину. Це – про безпеку дитини. Про знання законів і відповідальність кожного за недопущення насильства над нею.
Приховування насильства робить його систематичним та підвищує рівень жорстокості. Це формує відчуття безкарності у кривдника і безпорадності – у дитини.
Відсутність необхідної реакції дорослих або навіть повне ігнорування ситуації, недовіра до розповідей дитини та перекладання на неї відповідальності за скоєне кривдником ускладнює не лише подальше притягнення його до відповідальності, а й посилює наслідки насильства для дитини.
Також варто пам’ятати, що гостроту переживань дитини збільшує бурхлива емоційна реакція оточення на подію, що буває сильніше за реакцію дитини. Постійне обговорення деталей кривдження, знецінення у присутності дитини значущості її повідомлення про насильство і власне про нього («Нічого страшного з тобою не трапилось. Ну штовхнули. Впала. Ну було трохи боляче. Але ж жива...»), або навпаки – перебільшення: «Тепер після такого з тебе не буде ніякого толку. Це як тавро на все життя…»
Організація допомоги дитині відповідно до законодавства відбувається за такою послідовністю.
Повідомлення про факт насильства правоохоронним органам, вжиття ними необхідних заходів, що в тому числі є сигналом для дитини: насильство – злочин, відповідальність за нього несе кривдник, держава забезпечує захист дитини, розслідування злочину, покарання кривдника. Відбувається відновлення індивідуального рівня дитини.
Процес розслідування та психологічний супровід – сигнал, що стає для дитини важливим психологічним аспектом: про насильство треба говорити, є люди, які її захищатимуть. Дитина починає розуміти, що її чують, її словам (свідченням) вірять, вона не самотня і має підтримку. Це відновлює відчуття довіри до дорослих, формує відчуття безпеки, змінює нав’язані стереотипи та переконання на всіх рівнях життя і взаємодії дитини.
Надання психологічної / психотерапевтичної допомоги дитині по завершенню кримінального провадження. Досягнення зміцнюються. Уявлення дитини про себе та власну цілісність змінюються. Залишки негативних настанов, Я-висловлювань та інші, що потребують психологічного корегування, опрацьовуються.
Матеріал підготовлено у межах проєкту «ПОРУЧ» спільно з UNICEF Ukraine.
Дякуємо за підготовку тексту Natalya Pashko та Anny Kozlova.
